История. Книга Бус-Троянь-Русь

Re: История. Книга Бус-Троянь-Русь

Сообщение Yaberezapriyom » 02 янв 2011, 00:47

3. Между этими народами, с одной стороны, Гирканией, Парфией до ариев, с другой, лежит обширная и безводная пустыня, через которую переходили народы в продолжительных странствиях, совершая вторжения в Гирканию Несаю и равнины парфян. Народы эти согласились платить дань, которая состояла в дозволении проходить через страны их определенное время и уносить с собою добычу. Если вторжения в страну совершались скифами против договора, возникала война, снова заключались соглашения и снова велись войны. Таков образ жизни и прочих номадов, состоящий в нападениях на соседей и затем в соглашениях.

4 (р. 511 °C.). Саки совершали походы, подобно киммерийцам и трерам, то в более отдаленные земли, то в соседние. Так, они заняли Бактриану и завладели в Армении наилучшей землей, которой оставили от своего имени и название Сакасены; они доходили и до каппадокийцев и, в особенности, до соседних с Эвксином, которых теперь зовут понтийскими … Персидские полководцы того времени напали на них ночью, во время пира после грабежа и истребили их совершенно (это о массагетах времен Томирис).

9, § 3 (р. 516 °C). Говорят, что парны-даи выходцы из области даев, живущих над Меотидой и называемых ксандиями или париями 457. Впрочем, нельзя назвать общепринятым мнение, что в числе живущих над Меотидой скифов есть даи…

Так как земля, лежащая между Эвксинским Понтом и германцами, делится на две части, то в восточной части у Эвксина живут геты, а в западной — даки, они же и даи» [1]

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D1%85%D0%B8

Дійсно. зв'язок даки-дахи-парни-парфяни є.

Гиркании и к Каспийскому морю, а остальные народы простираются до страны,
лежащей против Арии .
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Албания

Сообщение Yaberezapriyom » 02 янв 2011, 00:57

Аршакиды Кавказской Албании, или Албанские Аршакиды (Арраншахи) — царская династия парфянского происхождения[1][2][3][4][5], правившая в Кавказской Албании в I—VI веках н. э.

Являлись младшей ветвью парфянских (массагетские Аршакиды) Аршакидов,[6] и вместе с аршакидскими династиями соседних Армении и Иберии составляли пан-Аршакидскую семейную федерацию.[7]

Ранняя история династии неизвестна, по легенде, изложенной Мовсесом Каланкатуаци[8], Аршакиды ведут своё начало от легендарного Аррана.

По легенде Мовсеса Каланкатуаци, во время правления этой династии, при царе Урнайре, в Албании распространилось христианство, ставшее государственной религией, и была создана Албанская Апостольская Церковь. Резиденцией католикоса до VI века был город Габала (Кабалака).[9][10][11][12] Эта легенда, однако, не подтверждается современными исследователями, полагающими, что христианизация Кавказской Албании произошла в конце VI века н. э.[13]

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1% ... 0%B8%D0%B8

В 387 году Куро-Аракское междуречье (Арцах и Утик) отошло от Армении к вассальной[38] от Персии Албании[22][13][27][29][39].

Старость у албанов в чрезвычайном почёте, и не только родителей, но и прочих людей. Заботы о покойниках или даже воспоминания о них считаются нечестием. Вместе с покойниками погребают и всё их имущество, и потому живут в бедности, лишённые отцовского достояния. "

Страбон преувеличивает примитивность албан: археологические данные показывают известное развитие земледелия, хорошую посуду, изготовленную на гончарном круге и т. д. Но несомненно, что уровень развития албан был довольно низок, особенно по сравнению с соседними армянами и иберами[63].


Албаны верили, что христианство в их землю занёс Елише (Святой Елисей), ученик апостола Фаддея, претерпевший там же мученичество. Фактически христианство стало государственной религией Албании в начале IV в., когда царь Урнайр был крещён в Великой Армении[117] просветителем этой страны св. Григорием. Григорий назначил епископом Албании и Иберии своего 15-летнего внука, Григориса, который, однако, вскоре был убит язычниками.
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Щеки, Саки

Сообщение Yaberezapriyom » 02 янв 2011, 01:21

Шакашен
Шеки
Ширв

Шеки — один из древнейших городов Кавказа. Полагают, что его название связано с этнонимом племени саков, появившихся на территории современного Азербайджана в VII веке до нашей эры и обитавших здесь несколько столетий. В III—V вв. н. э. Шеки — область Кавказской Албании. В VII веке Шеки был захвачен армией Халифата и подвергся разрушениям. Позднее Шеки неоднократно попадал в зону 150-летней арабо-хазарской войны.

Са́ки (др.-греч. Σάκαι,лат. Sacae) — собирательное название группы ираноязычных[1][2][3] кочевых и полукочевых племён I тыс. до н. э. — первых веков н. э. в античных источниках.

саки-парадарайя, «которые за морем (в Прикаспии и Причерноморье)», в дальнейшем стали их называть "Царские скифы"
78.jpg
78.jpg (35.14 KIB) Просмотров: 6582


Некоторые названия сакских родов всё же сохранились в истории: массагеты, даи (дахи, даки, даги), апасиаки, парны, кангхи и др.

Образ жизни саков и материальная культура (по материалам захоронений) очень близки к скифским, ювелирные изделия погребений выполнены в скифском «зверином стиле». В современной научной литературе к сакам относят племена Приаралья, северных и восточных районов Средней Азии, Казахстана и южной Сибири, отличая их от близких по культуре массагетов Приаралья и Закаспия и скифов Северного Причерноморья; в отличие от скифов Северного Причерноморья материальная культура саков и массагетов не несёт следов эллинского влияния, поэтому иногда употребляют термин «культуры сако-массагетского круга».

В VI веке до н. э. массагетами управляла царица Томирис. Известно также имя царицы Зарины. В сакском обществе выделялись три группы населения: воины, жрецы, общинники.

Каждому сословию соответствовали свои традиционные цвета: воинам — красный, жрецам — белый, общинникам — жёлтый и синий.[11] Из сословия воинов происходили вожди и цари. Царь считался посредником между небом и землёй.

Царь проводил первую борозду на весенней пахоте, что демонстрировало его связь с народом. Войны были выгодны для племенных вождей. Пленных превращали в рабов и использовали в домашнем хозяйстве. Тип общества саков — военная демократия.[12]

После завоевания Персидской империи Александром Македонским, одна из групп сакских племён вторглась в пределы сатрапии Селевкидов Парфиены (III в. до н. э.) и сыграла значительную роль в образовании Парфянского царства: вождь племени парнов Аршак стал основателем парфянской династии Аршакидов[16].

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0% ... 0%BD%D0%B0)

В III—V вв. н. э. Шеки — область Кавказской Албании.
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Re: История. Книга Бус-Троянь-Русь

Сообщение Yaberezapriyom » 02 янв 2011, 01:49

Из всей арабской армии удалось спастись только нескольким сотням беглецов. Среди них был некто Скалаб (то есть славянин), который лично доложил халифу о катастрофе.
Битва при Ардебиле — крупнейшее сражение между арабами и хазарами. Состоялось 6 — 8 декабря 730 года в окрестностях города Ардебиль и закончилось полным разгромом арабской армии.

Известие об успехе хазар нашло отражение в армянских и византийских источниках. Вероятно, с ним имеет непосредственную связь заключённый в 732 году династический брак сына византийского императора Константина с дочерью хазарского кагана. В Еврейско-хазарской переписке взятие Ардебиля связывается с подвигами полководца Булана — будущего родоначальника династии беков.
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Re: Щеки, Саки

Сообщение tyta » 12 янв 2011, 03:51

Yaberezapriyom писал(а):Шакашен
Шеки
Ширв

Шеки — один из древнейших городов Кавказа. Полагают, что его название связано с этнонимом племени саков, появившихся на территории современного Азербайджана в VII веке до нашей эры и обитавших здесь несколько столетий. В III—V вв. н. э. Шеки — область Кавказской Албании. В VII веке Шеки был захвачен армией Халифата и подвергся разрушениям. Позднее Шеки неоднократно попадал в зону 150-летней арабо-хазарской войны.

Са́ки (др.-греч. Σάκαι,лат. Sacae) — собирательное название группы ираноязычных[1][2][3] кочевых и полукочевых племён I тыс. до н. э. — первых веков н. э. в античных источниках.

саки-парадарайя, «которые за морем (в Прикаспии и Причерноморье)», в дальнейшем стали их называть "Царские скифы"
Вложение 78.jpg больше недоступно.


Некоторые названия сакских родов всё же сохранились в истории: массагеты, даи (дахи, даки, даги), апасиаки, парны, кангхи и др.

В VI веке до н. э. массагетами управляла царица Томирис. Известно также имя царицы Зарины. В сакском обществе выделялись три группы населения: воины, жрецы, общинники.

Каждому сословию соответствовали свои традиционные цвета: воинам — красный, жрецам — белый, общинникам — жёлтый и синий.[11] Из сословия воинов происходили вожди и цари. Царь считался посредником между небом и землёй.

Царь проводил первую борозду на весенней пахоте, что демонстрировало его связь с народом. Войны были выгодны для племенных вождей. Пленных превращали в рабов и использовали в домашнем хозяйстве. Тип общества саков — военная демократия.[12]


http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0% ... 0%BD%D0%B0)

В III—V вв. н. э. Шеки — область Кавказской Албании.
Это по поводу имени Щек.
tabl.jpg
К имени Кий
tabl.jpg (24.93 KIB) Просмотров: 6565



Міфоісторичний аналіз слов’янських призвіщ

Стаття присвячена проблемі міфологічного аналізу слов’янських прізвищ
Ключові слова: назва, імена, подібність імен, , міфологія.

Статья посвящена проблеме мифологическго анализа словянских фамилий.
Ключевые слова: перевод, древнерусский текст, мифология, топонимика.

The article is devoted to problems of mythical interpretation of name
The key words: name, interpretation, affinity of names, mythology.

Прізвища як і топоніми є найбільш стійкими історичними лексемами в яких зберігаються основи мови і етапи історичних запозичень. Але мовній генерації передують образи і уявлення які безперечно є міфологічними за природою і древністю. Міфи являють собою образну символізацію життєвого опиту, історичного досвіду. Принциповим є визначення впливу на ономастику як привнесеного чи автохтонного, як пов’язаного з матеріальним чи духовним світом, релігійними чи фолкльорними традиціями.
Розглянувши особливості характерних слов’янських прізвищ автори книги «Бус-Троянь-Русь» запропонували гіпотезу про історичну двухосновність прізвищ і про зв’язок закінчень прізвищ з легендою про братів засновників Києва – Кия, Щека, Хорива1. Наприклад, двухосновні прізвища є підлеглими на відміну від прізвищ вільних, таким чином, що друга складова означає ім’я сюзерена. Прізвища які закінчуються на –ський, -кий, -ков, -ов ймовірно є похідними від іменної словоформи яка відповідає підлеглості князю Кию як міфологічному засновнику. Щек, -чук, - ич, -ищ відповідають підлеглості Щеку. При цьому легенду про братів засновників Кия, Щека, Хорива доцільно сприймати як міфо-історичний мотив по В.Я. Проппу. Мета роботи провести аналіз ймовірної справедливості названої гіпотези.
Таку залежність і зв’язок закінчень прізвищ з династичними деревами іранських правителів підтвердив у своїх роботах Тищенко К.М.2 З часом вказані суфікси, які позначали підлеглість і відповідали на питання «з якої сім’ї» і «якого роду», перестали сприйматися в первісному значенні і стали як фамільні закінчення. Ще в XIX віці В. Міллер порівнював іранські легенди про царя Кей-Кавуса з російськими билінінами про князя Володимира. В «Шахнаме» Фірдуосі імена іранських царів починаються з приставки «Кей», яка походить від староавестійського «Кави» - володар.

Легенда про братів засновників у вірменському варіанті Зеноба Глака перекладає ім’я Кий як Куар. Куарави – царська династія, яку розгромив на полі Курукшетри цар Юдхиштхира. В Києві серед археологічних артефактів Київської Русі були знайдені черепки з написом – Кавус.
Ім’я Кий в чоловічому варіанті не збереглося, тільки в жіночому – Євдокія, Євдо-Кія (скорочено Кія). В зменшеному варіанті Євдокія означає Дуня. А фолкльорний її образ пов’язаний з Дунею-перевізницею (Перевоз Дуня держала – рос. народна пісня), вказує на зв’язок з Києм перевізником. У книзі «Бус-Троянь-Русь» Кий ототожнюється з легендарним Бусом IV віку.
Цікаво також, що на думку вчених ім’я княжни Ярославни із «Слова о полку Ігоревім» теж було Євдокія. Її плач є зверненням до річки Каяли, яка насправді є річкою Куяльником (на Дунаї з цілющими грязями). Як показано в «Бус-Троянь-Русь», на цій річці ймовірно був засновано Києм містечко Києвець1. Як бачимо і Ярославна могла бути династично пов’язана з Києм. Звертає на себе увагу ім’я Євдокія у жінки Д. Донського що є героями переспіву «Слова о полку Ігоревім» під назвою «Задонщина».
Методологічно важливим є та основа на якій можуть базуватися приведені вище міркування. Перш за все це стосується феномену суспільної пам’яті в дописьмовий період, просторовий масштаб можливої культурної взаємодії.. Нові дослідження цього питання викристалізувались в так звану проблему кризи еволюції3. Для ілюстрації ознак такої культурної геніальності (інтелектуальних здібностей) древніх є матеріал про топонімічно ономастичні збіги. Наприклад топографічна форма Тендрівської коси тотожний за формою зі ступнею і стрілою в п’ятці і відповідно має назву Ахілів Біг, яка зафіксована за пів тисячі років до .н.е.

Рис. 1. Топонімічне порівняння з малюнком на вазі. 5

Змійоборчий топографічний вигляд місцевості міста Миколаєва збігається з назвами населених пунктів – Варварівка (Варвара), Довга коса (змієборчий казковий сюжет має вік більш ніж трьох тисяч років)4. Такою ілюстрацією інтелектуального рівня древніх авторів є і стилістичне порівняння «Слова о полку Ігоревім» XII вік, з віршованими формами гомеровських гімнів VIII вік д. н.е. 5
Згаданий вище мотивний підхід В.Я. Проппа до легенди про братів засновників дає можливі розшифровки для історичного періоду VII вік д.н.е. – VII вік. н.е.. Брат Кий – династія племен від Дунайських даків до Ірану (даки-дахи-парни-парфяни), Щек від кавказьких і північночорноморських саків-щеків(узагальненої назви племен – царських скіфів).

Посилання та примітки

1. Бус-Троянь-Русь. Николаев:-Издательство Яслав, 2007. -227с
2. Тищенко К. М. Парфія і волхви.//Мови та культури у новій Європі: контакти і самобутність.-К.: Видавничий дім Дмитра Бурого, 2009. -672с. С. 633
3. Рудий Б. Криза еволюціонізму. К. Видаництво «Четверта хвиля», 2003 р.
4. Ковальський Ю.В. Міфологія в «Слові о полку Ігоревім» .Новітня філологія, №15. 2010 р., Миколаїв, Ви-цтво ЧДУ ім. Петра Могили С. 116-123
5. Ковальський Ю.В. О происхождении названий острова змеиного и реки Гипанис .Новітня філологія, №15. 2010 р., Миколаїв, Ви-цтво ЧДУ ім. Петра Могили С. 123-128
Аватар пользователя
tyta
Боец ХФ
 
Сообщений: 1744
Зарегистрирован: 19 авг 2010, 15:43

Re: История. Книга Бус-Троянь-Русь

Сообщение Yaberezapriyom » 15 янв 2011, 16:40

просте слово коло+кол - коло і в ньому кол, палка, кий.
Коло+кий - і маємо аналог скіфського брата колоксай.
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Християнізація Русі

Сообщение Yaberezapriyom » 17 янв 2011, 08:18

Із Бус-Троянь-Русь
"4. На основании исторического сравнительного анализа установлено возможное влияние славянского языческого религиозного наследия на генезис раннего христианства. Не исключено, что славянское язычество могло сформироваться под влиянием идей Христианства. "
http://www.zmeybor.mksat.net/uzor.html


Хвилі християнизації досягали берегів Понту ще з часів готії. Вульфіла пропоповідував монофіситський разновид вчення.

Він, порушуючи соборні правила, реабілітував Євтихія і піддав анафемі Флавіана. Перед собором усі противники були ув'язнені, а на відкриття зібралося 130, з яких 42 єпископи були позбавлені права голосу. Крім підтримки державної влади Діоскор мав велику кількість прибічників серед монофіситських монахів, які для пропагування свого вчення не зупинялися перед грубим насильством: "... дикі монахи з Халдейських рівнин і Вірменських ущелин увірвалися в церкву / місце засідань собору / і кров пролилася у храмі Пречистої ".1 Римський єпископ назвав собор "бандою єретиків і розбійників".
http://www.br.com.ua/referats/Religiya/13001-4.html

Не можна не сказати і про іншу версію християнізації Русі – маловідому та рідко описувану – пов’язану з іменем Папи Римського св. Климента (88-97 рр.), який був засланий до Криму, де і загинув мученицькою смертю. Він, безумовно, будучи засланцем, почав проповідувати добру новину на півдні України, спочатку серед каторжників. Згодом учення про Христа стало проникати і до східних слов’ян


За джерелами, які згадують охрещення Русі, приховується певний парадокс: візантійські пам’ятки виразно зафіксували навернення Аскольда та його дружини, але майже не коментують офіційного запровадження християнства при Володимирі Святославичі. Натомість руські літописи про прийняття нової віри Аскольдом взагалі «не знають», зате підносять до рівня догмату роль Володимира-першохрестителя. Намагаючись пояснити цю «змову мовчання», дослідники припускають, що белетризовано-барвиста історія «Володимирового хрещення» була внесена до літописних текстів аж через сто років після події – наприкінці ХІ ст. А вона спиралася на кілька попередніх сказань 40-х років ХІ ст., котрі виникли як публіцистичні твори, що переслідували мету довести незалежність Руської церкви від Грецької.

В історії залишилось ім'я князя слов'янської держави антів (територія Південної України) Божа, якого разом із синами та сімдесятьма воєводами, як християн, розп'яли ґоти на хрестах.
Візантійські джерела повідомляють, що полянський князь Кий (в оригіналі Кувер) в юнацькі роки виховувався при дворі імператора Юстиніяна І, у Константинополі прийняв Християнство, тут же здобув освіту. «Мав велику честь від царя», одержав бенефіцій у Нижньому Подунав'ї, де заснував «градок Києвець», але через спротив місцевих племен не зміг там закріпитися. Тому Кий повертається додому, де «заклав» (напевно, розбудував або переніс з іншого міста) свою столицю Київ. За іншими свідченнями візантійців, Кий був сучасником імператора Іраклія. Як докладно пише його сучасник Іоан з Нікіу, «силою Святого і Животворного Хрещення, ним прийнятого, він перемагав усіх варварів і язичників». Про дружні зв'язки давньоукраїнського князя з візантійським імператорським двором свідчить і «Повість временних літ», хоч і мовчить про прийняття Києм Християнства. Тому свідчення візантійських джерел є важливими для нас: у той час слов'яни воювали з імперією, і добре слово про полянського князя було б неможливим, якщо він був би язичником.

Це – свято нашого тисячолітнього народу. :D

Это праздник христианства и европейской цивилизации. Это праздник нашего тысячелетнего народа. Заладив :D

«Великий Константинопольский собор 1872 года осудил любые сепаратистские, националистические тенденции в церкви как ересь. Православная церковь всегда была против любого конъюнктурного приспособления, – сказал святой отец. – Но из пасторских соображений она приняла принцип, по которому церковное управление может меняться вместе с изменениями политической жизни».

Кстати, Вселенский Патриарх, являющийся гражданином Турции, в плотном графике киевских торжеств нашел время для посещения дипломатического представительства своей страны. Украинские СМИ сообщили, что там Варфоломея I дожидался посол США в Украине Уильям Тейлор.
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Монофизиты

Сообщение Yaberezapriyom » 17 янв 2011, 21:02

Монофизи́тство (от др.-греч. μόνος — «один, единственный» + φύσις — «природа, естество») — христологическая доктрина в христианстве, возникшая в V веке и постулирующая наличие только одной Божественной природы (естества) в Иисусе Христе и отвергающая Его совершенное человечество. То есть, вопреки православному учению, монофизитство исповедует, что Христос - Бог, но не человек (Его человеческий вид якобы только призрачный, обманчивый). Однако, сам термин «монофизитство» встречается в литературе лишь с конца VII века.

Монофизитство возникло как учение крайнего радикального крыла последователей святого Кирилла Александрийского, на Третьем Вселенском Соборе осудившего несторианство — диофизитскую ересь, согласно которой во Христе признавались две самостоятельные Ипостаси Бога и Человека. Борясь против двусубъектной христологии Нестория, свт. Кирилл настаивал на христологической формуле, которую он ошибочно приписывал свт. Афанасию Великому — «μία φύσις τοῦ θεοῦ λόγου σεσαρκωμένη». Монофизиты же исказили учение святого Кирилла и считали, что одна природа указывает только на Его Божество.

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0% ... 0%B2%D0%BE

Монофізити і несторіани це дуальна ланка христологічного пізнаня ранньохристиянського періоду. Ще пройде немало часу поки ці крайності разом з іконоборством утворять формулу віри.
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Христологія

Сообщение Yaberezapriyom » 17 янв 2011, 21:04

Споры о личности Иисуса Христа начались ещё при Его земной жизни. Как ближайшие Его последователи (апостолы), так и ожесточённые его ненавистники, не могли до конца понять «кто Сей?», какой властью Он творит, куда Он идёт, и какую Чашу намеревался Он испить?? Об этом непонимании людей сообщают различные евангельские эпизоды. Сам же Христос не всегда удовлетворял любопытство всех вопрошающих, и даже ближайшим своим ученикам указывал, что некоторые вещи они не в состоянии уразуметь («вместить»), или же (даже апостолам) не полезно знать многие тайны Божии.

Христос повелел апостолам рассказать о Нём всему миру (всем народам), что, естественно, невозможно было бы сделать без глубокого и всестороннего осмысления непостижимой личности Сына Божиего. Иисус сказал, что только Дух Святой даст людям мудрость для правильного осознания воплощённого Бога-Слова. В православной практике существует устойчивое выражение: «Кто молится, тот и богослов». Например, в одной из молитв 9-го часа Благоразумный разбойник называется богословом.

После сошествия Святаго Духа в день Пятидесятницы, апостолы приступили к проповеди о Христе и тем положили начало христологии, не только как практики, но и как науки. Вскоре появилось множество текстов об Иисусе Назарянине, в том числе и евангелия. Затем христологию развивали мужи апостольские и ранние христианские апологеты.

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1% ... 0%B8%D1%8F
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Село Кирияковка

Сообщение tyta » 18 янв 2011, 00:33

За Тищенком і село Кир"яківка тоже от монофизита Якова Бородая = V век.
Кир це пан по грецькому, Яків ім'я.

Но есть и другое объяснение
Варианты написания имени Кирьян латиницей. Kiryyan Kiryjan Kiryian Kiryan ...

Из книги Бус-Троянь-Русь
http://www.zmeybor.mksat.net/uzor.html
мы знаем установленную связь топонимических названий на юге Украины с названием государства Куар - от страна Кия. Времена как минимум от 4 века.
Кроме того и река Буг имела второе название Кува.
Поэтому название села может быть как производное от Куар-овка, Кияровка, ... обычная редукция "уа" в "и" - Киряровка - Кир-ъ-яковка
В общем то чисто этимология на славянской почве.
Аватар пользователя
tyta
Боец ХФ
 
Сообщений: 1744
Зарегистрирован: 19 авг 2010, 15:43

Пред.След.

Вернуться в история

Кто сейчас на форуме

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron