Ватутин

Re: Ватутин

Сообщение kylba » 02 июн 2011, 15:31

Певно, з міркувань безпеки член Військової ради 1-го Українського фронту, перший секретар ЦК КП(б)У генерал-лейтенант Хрущов оселився тоді не на Липках, а в невеличкому особнячку на Павлівській, 9. У воротах та в паркані обабіч фасаду прорізали віконечка, з яких визирали рожевощокі вартові.

Однієї глупої ночі наприкінці 1943 року тишу порушило важке гудіння німецького бомбардувальника, що пролетів на критично малій висоті над містом, скинувши лише чотири бомби. Дві з них вибухнули навпроти хрущовського особняка — за якихось п’ятнадцять-двадцять метрів, зруйнувавши невеличкий будинок №6 та ворота будинку №8 на Павлівській. Друга пара бомб вибухнула в кутку Павлівського скверу, пощербивши торець будинку на Гоголівській, 32.

Ясна річ, літак було дуже точно наведено, хоча постать Хрущова, з погляду військового чи політичного, не мала тоді аніякої ваги. Втім, невідомо, як склалася б наша подальша історія, якби оте бомбардування виявилося вдалим!

Хрущов переїхав на Лук’янівку, де оселився в особняку, що колись належав фармацевтові Октавіану Більському — по вулиці Осіївській (Герцена), 14—16. До війни тут мешкав нарком Всеволод Балицький — керівник республіканського НКВС і сам розстріляний 1937 року. Садибу з мальовничим парком та ставками оточував високий глухий паркан.

Коли площу Калініна (нині — Майдан Незалежності) остаточно звільнили від руїн і готували до асфальтування, будівельники запитали Хрущова, що робити з липою, яка стояла трохи осторонь і не відповідала загальному симетричному плану. Хрущов глянув на зелену красуню й мовив: «Пережила пожежу, хай живе!» Чепурне дерево милувало око ще кілька десятиріч і було безжально зрубане під час реконструкції площі 1981 року, коли роботами керували вже інші, далекі від сентиментів новоявлені кияни.

А коли Хрущов «не впорався» з голодом 1946—1947 років в Україні, йому на поміч Сталін прислав з Москви Лазаря Кагановича. Подейкували, що той побоювався летіти в «бандерівську» Україну, і тому від Полтави до Києва його «дуглас» супроводжувала ескадрилья винищувачів. За часів Кагановича на кожному перехресті «урядової траси» стовбичили «непомітні» молодики в новеньких кожухах (тоді ще не знали слова «дублянка») та білих бурках, взуті у такі ж новенькі галоші. Коли «трасою» мчало чорне урядове авто, за ним услід летіло друге, в якому на задньому сидінні сиділи двоє, кожен тримав однією рукою дверцята, а другою впирався у спинку сидіння, — готові до рішучого стрибка на «ворога-диверсанта».

Хрущову дуже подобалася затишна тиха спецдача на Осіївській. За спогадами Ради Микитівни Аджубей, дочки Хрущова, батько щодня до роботи і ввечері після роботи виконував годинний моціон швидким кроком алейками парку. Все життя безмежно кохаючись у технічних новинках, записував на подарованому в Києві магнітофоні солов’їні трелі в парку і потім примушував усіх слухати ті записи.

«Центральный Комитет КПСС и Совет Министров СССР с прискорбием извещают, что 11 сентября 1971 года после тяжелой, продолжительной болезни на 78 году жизни скончался бывший первый секретарь ЦК КПСС и председатель Совета Министров СССР, персональный пенсионер Никита Сергеевич Хрущев».

http://dt.ua/articles/39531
Аватар пользователя
kylba
 
Сообщений: 177
Зарегистрирован: 09 апр 2011, 15:36

Re: Ватутин

Сообщение tyta » 02 июн 2011, 19:05

Немцам было достаточно только попасть в советского солдата, ранить его - затем его добивала мазь Вишневского и остальные «примочки» медицинского лечения раненых в советской медицине. ( И ведь только попали в Ватутина, а затем ... случился летальный исход - В.М.)

В ту же самую войну, однако, у американцев случаев гангрены и в помине не было, и это слово не встречается в американских военных мемуарах. Секрет простой: американцы никогда не лечили раны согревающими мазями типа мази Вишневского, и им никогда не приходило в голову экспортировать у русских союзников эту «чудесную», слабительно-дёгтевую, мазь, ложно называвшуюся в советской литературе «бальзамом Вишневского». Американцы вообще никогда не пользовались никакими мазями - только хирургическая обработка, очистка, промывание раны антисептиком, широкое иссечение мёртвых тканей, антибиотики и всё. Этот подход обеспечивал 96% излечения против почти 90% смертельных исходов в «выдающейся советской хирургии», где «самоотверженно» работали такие выдающиеся хирурги, как отец и сын Вишневские и их подельники. В американской же военно-полевой медицине гнойные осложнения чрезвычайно редки, и никогда не были проблемой.

До войны академик А.В. Вишневский стеной встал на пути применения антибиотиков, дефицит которых остро ощущался ещё в 80-х годах, потому что всем было известно, что советской медицине не нужны никакие антибиотики, раз у неё есть такая замечательная мазь Вишневского! Сколько раненых на войне погибло от такого волюнтаризма? И кто опять в этом был виноват? Опять Сталин? Почему во Второй Мировой Войне количество погибших американских солдат равно 400 тысячам человек, а количество погибших советских солдат - 11 миллионам? Только без демагогических объяснений. Поскольку на самом деле советская и американская армии были приблизительно равны по величине, а по длительности воевали то же самое время. Американская армия воевала с 8 декабря 1941 года по сентябрь 1945 и воевала не с кем-нибудь, а, как мы теперь знаем, с камикадзе и чёрными поясами по карате...

Только к шестидесятым годам советские хирурги смогли без оглядки отказываться от применения мази Вишневского в остром периоде ведения ран.

Теперь читатель, вооружённый знаниями по военно-полевой хирургии, самостоятельно может оценить действия «бальзама Вишневского». Кстати, не было ли его в руках «кудесников - эскулапов», из числа лечащей братии, окружавшей Ватутина на квартире Никиты Сергеевича. Кстати, хотелось бы и уточнить, каким же образом Ватутин попал на квартиру Хрущёва. Одного желания Хрущёва мало, ему надо бы заручиться чьим-нибудь, согласием. И он его, судя по всему, получает лично от Сталина. Ох, и хитрый бес, Никита Сергеевич! Вот и готово алиби!

Несколько слов об этом злосчастном пенициллине. Иные авторы или по недомыслию, или свихнувшись на почве антисталинизма (бывает и такое заболевание) проблему с пенициллином раздувают до объёма дирижабля. А что, простые солдаты все до одного получали препарат в случае огнестрельного ранения? Раненых бойцов были миллионы! Однако многие из них выжили, находясь и в более тяжёлых условиях, без редкостного в ту пору пенициллина. А почему? Во-первых, не всем накладывали на раны «чудодейственный бальзам Вишневского». Во-вторых, существуют простейшие дезинфицирующие препараты, с помощью которых обрабатывают раны, та же всем известная «марганцовка».

Наши предки вели войны на протяжении многих веков, получая и колотые, и рубленые раны. А с появление огнестрельного оружия вероятность гибели возросла, и что, думаете, не умели обрабатывать раны? Вопрос, кому довериться. Если здравому смыслу, т.е. уму, то останешься жив, а если нерадивому эскулапу, то заранее складывай руки на груди. Примеров масса. В статье был приведён рассказ в шутливой форме о Кутузове. Но ведь факт: два сквозных ранения в голову! Значит, лекарь оказался на высоте и Отечеству был сохранён его военный гений. Другой пример: незабвенный Александр Сергеевич Пушкин. Действительно, ранение было тяжёлым, но лечение было поставлено отвратительно, и Отечество лишилось гения пера.

http://artifact.org.ru/index2.php?optio ... &Itemid=81
Аватар пользователя
tyta
Боец ХФ
 
Сообщений: 1744
Зарегистрирован: 19 авг 2010, 15:43

Re: Ватутин

Сообщение geo » 17 сен 2012, 22:55

Оба наступления были отбиты немцами. Тогда к началу ноября одна танковая и одна общевойсковая армии, а также несколько корпусов были скрытно выведены с этого плацдарма и переброшены на Лютежский плацдарм севернее Киева. Удар оттуда оказался полной неожиданностью для противника. 6 ноября Киев был освобождён и вокруг него был создан второй стратегический плацдарм.

Попытки немецкого командования ликвидировать его и вернуть Киев были отбиты советскими войсками в ходе Киевской оборонительной операции. С её завершением битва за Днепр считается завершённой.

http://ru.wikipedia.org/wiki/Битва_за_Днепр

Ставка ВГК, по ходатайству командования фронтом, перенесла основные усилия с Букринского плацдарма на Лютежский. В соответствии с этим решением на Лютежский плацдарм были проведены значительные работы по инженерному оборудованию местности, что позволило на ограниченном пространстве разместить скрытно переброшенные в конце октября — начале ноября с Букринского плацдарма 3-ю гвардейскую танковую армию, 23-й стрелковый корпус, 7-й артиллерийский корпус прорыва, 1-й гвардейский кавалерийский корпус, другие соединения. Эти войска дважды переправились через Днепр и в условиях осенней распутицы скрытно совершили сложный марш вблизи линии фронта.



http://ru.wikipedia.org/wiki/Лютежский_плацдарм

Н. Ф. Ватутин сильно переживал наши временные неуспехи. Мне, молодому члену Военного совета фронта, не все еще было ясно. Я знал лишь одно, что Н. Ф. Ватутин, находясь непосредственно на Букринском плацдарме, вникая во все детали боя, пришел к заключению, что искать выхода надо в другом месте. Превыше всего он ценил жизнь солдатскую и очень бережно относился к вверенным ему войскам. Он стремился побеждать врага с наименьшими потерями и требовал этого от командиров всех степеней.

Помню заседание Военного совета фронта, проходившее в двадцатых числах октября 1943 года. Н. Ф. Ватутин дал на этом заседании короткую, но глубокую оценку причинам неудач, которые диктовали необходимость отказаться от Букрина как главного плацдарма, а нанести удар по врагу с Лютежского плацдарма.

Такое же решение было принято Ставкой, приказавшей произвести перегруппировку войск Первого Украинского фронта и усилить правое крыло, чтобы создать на Лютежском плацдарме перевес в силах и средствах. Было предложено перевести с Букринского плацдарма на участок севернее Киева Третью гвардейскую танковую армию генерала П. С. Рыбалко, использовав ее здесь совместно с Первым гвардейским кавалерийским корпусом генерала В. К. Баранова. [50]

В ночь на 25 октября 1943 года, когда была получена директива Ставки, в Военном совете, штабе и управлениях фронта никто не спал. В домик командующего приходили все новые и новые люди. Получив важные распоряжения от генерала армии Н. Ф. Ватутина, командующий бронетанковыми и механизированными войсками фронта генерал-лейтенант А. Д. Штевнев сел в машину и глубокой ночью помчался на Букринский плацдарм, в Третью гвардейскую танковую армию, которой предстояло совершить большой и трудный марш-маневр. В район днепровских переправ выехал и начальник инженерных войск фронта генерал Ю. В. Благославов.

Направляя руководящих работников штаба и политуправления в части и соединения, генерал армии Н. Ф. Ватутин напутствовал их:

— Если мы не сумеем скрытно и в срок перегруппировать войска, то успеха нам не видать. Пусть каждый командир и политработник поймет, что от строгого сохранения военной тайны, соблюдения всех мер маскировки, от высокой дисциплины и организованности во многом зависит исход Киевской операции.

Командующий фронтом возложил ответственность за своевременную перегруппировку и сосредоточение войск на Лютежском плацдарме на своего заместителя генерал-полковника А. А. Гречко. На подготовку операции отводилось мало времени — каких-нибудь семь-восемь суток. Дорог был каждый день и каждый час. И уже в ночь на 26 октября 1943 года началась крупная перегруппировка войск фронта, проводившаяся в трудных метеорологических условиях, по раскисшим от дождей полевым дорогам. На Букринском плацдарме вместо убывших боевых машин расставлялись макеты танков, оборудовались ложные огневые позиции батарей и дивизионов. Радиостанции Третьей гвардейской танковой армии продолжали радиообмен, хотя ни войск, ни штабов этой армии там уже не было. Словом, делалось все, чтобы ввести противника в заблуждение.

Надо заметить, что в канун Киевской операции наш фронт почти не имел численного превосходства над противником. В том-то и состоит полководческое искусство, чтобы и при равных силах суметь использовать их наиболее целесообразно, чтобы разгромить врага. Генерал армии Н. Ф. Ватутин, как и другие наши военачальники, неизменно руководствовался марксистско-ленинским [51] положением о том, что необходимо собрать большой перевес сил в решающем месте, в решающий момент. В результате перегруппировки войск и ослабления второстепенных участков командование и штаб Первого Украинского фронта, творчески выполняя директиву Ставки, создали, на Лютежском плацдарме на направлении главного удара значительный перевес в силах и средствах. И снова, как и всегда, во время подготовки Киевской наступательной операции генерал армии Н. Ф. Ватутин поражал нас всех огромной работоспособностью, трудолюбием, умением увлечь работой и других. Как-то, показав нам, членам Военного совета, карту, на которой графически был запечатлен оперативный замысел наступления на киевском направлении и отражены ближайшие и последующие задачи фронта, Николай Федорович сказан:

— А знаете, товарищи, я ведь зримо ощущаю все эти высотки, рощицы и населенные пункты, которые предстоит освобождать нашим войскам. В бытность начальником штаба Киевскою особого военного округа мне довелось исколесить все эти места вдоль и поперек... При разработке операции знание местности очень помогало мне. Все, что возможно, старался учесть.

Генерал Н. Ф. Ватутин еще раз окинул взором каргу и добавил в заключение:

— Прошу и вас, товарищи, поразмыслить над картой, критически рассмотреть проект плана. Надеюсь, вы еще кое-что подскажете мне, выскажете замечания, поправки, а мы потом все это обсудим и внесем коррективы.

Н. Ф. Ватутин сильно переживал наши временные неуспехи. Мне, молодому члену Военного совета фронта, не все еще было ясно. Я знал лишь одно, что Н. Ф. Ватутин, находясь непосредственно на Букринском плацдарме, вникая во все детали боя, пришел к заключению, что искать выхода надо в другом месте. Превыше всего он ценил жизнь солдатскую и очень бережно относился к вверенным ему войскам. Он стремился побеждать врага с наименьшими потерями и требовал этого от командиров всех степеней.

Помню заседание Военного совета фронта, проходившее в двадцатых числах октября 1943 года. Н. Ф. Ватутин дал на этом заседании короткую, но глубокую оценку причинам неудач, которые диктовали необходимость отказаться от Букрина как главного плацдарма, а нанести удар по врагу с Лютежского плацдарма.

Такое же решение было принято Ставкой, приказавшей произвести перегруппировку войск Первого Украинского фронта и усилить правое крыло, чтобы создать на Лютежском плацдарме перевес в силах и средствах. Было предложено перевести с Букринского плацдарма на участок севернее Киева Третью гвардейскую танковую армию генерала П. С. Рыбалко, использовав ее здесь совместно с Первым гвардейским кавалерийским корпусом генерала В. К. Баранова. [50]

В ночь на 25 октября 1943 года, когда была получена директива Ставки, в Военном совете, штабе и управлениях фронта никто не спал. В домик командующего приходили все новые и новые люди. Получив важные распоряжения от генерала армии Н. Ф. Ватутина, командующий бронетанковыми и механизированными войсками фронта генерал-лейтенант А. Д. Штевнев сел в машину и глубокой ночью помчался на Букринский плацдарм, в Третью гвардейскую танковую армию, которой предстояло совершить большой и трудный марш-маневр. В район днепровских переправ выехал и начальник инженерных войск фронта генерал Ю. В. Благославов.

Направляя руководящих работников штаба и политуправления в части и соединения, генерал армии Н. Ф. Ватутин напутствовал их:

— Если мы не сумеем скрытно и в срок перегруппировать войска, то успеха нам не видать. Пусть каждый командир и политработник поймет, что от строгого сохранения военной тайны, соблюдения всех мер маскировки, от высокой дисциплины и организованности во многом зависит исход Киевской операции.

Командующий фронтом возложил ответственность за своевременную перегруппировку и сосредоточение войск на Лютежском плацдарме на своего заместителя генерал-полковника А. А. Гречко. На подготовку операции отводилось мало времени — каких-нибудь семь-восемь суток. Дорог был каждый день и каждый час. И уже в ночь на 26 октября 1943 года началась крупная перегруппировка войск фронта, проводившаяся в трудных метеорологических условиях, по раскисшим от дождей полевым дорогам. На Букринском плацдарме вместо убывших боевых машин расставлялись макеты танков, оборудовались ложные огневые позиции батарей и дивизионов. Радиостанции Третьей гвардейской танковой армии продолжали радиообмен, хотя ни войск, ни штабов этой армии там уже не было. Словом, делалось все, чтобы ввести противника в заблуждение.

Надо заметить, что в канун Киевской операции наш фронт почти не имел численного превосходства над противником. В том-то и состоит полководческое искусство, чтобы и при равных силах суметь использовать их наиболее целесообразно, чтобы разгромить врага. Генерал армии Н. Ф. Ватутин, как и другие наши военачальники, неизменно руководствовался марксистско-ленинским [51] положением о том, что необходимо собрать большой перевес сил в решающем месте, в решающий момент. В результате перегруппировки войск и ослабления второстепенных участков командование и штаб Первого Украинского фронта, творчески выполняя директиву Ставки, создали, на Лютежском плацдарме на направлении главного удара значительный перевес в силах и средствах. И снова, как и всегда, во время подготовки Киевской наступательной операции генерал армии Н. Ф. Ватутин поражал нас всех огромной работоспособностью, трудолюбием, умением увлечь работой и других. Как-то, показав нам, членам Военного совета, карту, на которой графически был запечатлен оперативный замысел наступления на киевском направлении и отражены ближайшие и последующие задачи фронта, Николай Федорович сказан:

— А знаете, товарищи, я ведь зримо ощущаю все эти высотки, рощицы и населенные пункты, которые предстоит освобождать нашим войскам. В бытность начальником штаба Киевскою особого военного округа мне довелось исколесить все эти места вдоль и поперек... При разработке операции знание местности очень помогало мне. Все, что возможно, старался учесть.

Генерал Н. Ф. Ватутин еще раз окинул взором каргу и добавил в заключение:

— Прошу и вас, товарищи, поразмыслить над картой, критически рассмотреть проект плана. Надеюсь, вы еще кое-что подскажете мне, выскажете замечания, поправки, а мы потом все это обсудим и внесем коррективы.

Воспоминания Генерал-полковник
К. Крайнюков

http://militera.lib.ru/bio/commanders1/02.html
Аватар пользователя
geo
 
Сообщений: 1148
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 17:35

Re: Ватутин

Сообщение caban » 07 фев 2013, 20:44

Реконструкція бою виглядає приблизно так. Після перших пострілів, коли машина застрягла, Ватутін із солдатами швидко відступив до найближчого придорожнього рову й заліг там. От тоді куля й вдарила його ззаду у верхню частину стегна. Але кулі не літають колами - пролетіла над головою, повернулась назад і попала в ногу? Стріляли не з лінії фронту повстанців, а з тилу? Складається враження, що чиясь невидима рука не тільки спрямувала Ватутіна в місце, де по ньому можна було відкрито стріляти, але, вибравши зручний момент, нанесла удар у спину.

http://www.spas.net.ua/index.php/librar ... 508Vatutin
Аватар пользователя
caban
 
Сообщений: 91
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 20:32

Re: Ватутин

Сообщение geo » 11 май 2016, 00:25

А ось вам, для початку, про Ватутіна:

Ватутін М.Ф. належить до категорії тих людей, що в юному віці ринулись будувати нову післяреволюційну Росію, нову небачену ніким формацію людської спільноти – Союз Радянських Соціалістичних Республік. Вони свято вірили в кожне слово вождів держави і готові були вмерти за перемогу світової революції пролетаріату.

Виходець із Слобожанщини (Білгородська область) з бідної селянської родини особливо зачаровувся військовою кар’єрою, з якою пов’язала його доля обріями нового суспільно-політичного життя на всій планеті. Забігаючи дещо наперед, скажемо і в страшному сні Ватутіну М.Ф. не могла приснитися та підла зрада, яка коштувала йому життя. Радянська влада, в яку він вірив і обожнював, без якої не уявляв свого життя, так жорстоко і підло його зрадила. Це буде пізніше… А тоді в 1939 році, коли Київський військовий округ перетворили в Перший Український фронт, перейшли польську границю, «визволюячи» братів-українців з капіталістичної неволі, начальник штабу даного фронту генерал Ватутін М.Ф. був у зеніті слави. В Бресті радянсько-німецькі війська влаштували парад перемоги над панською Польщею.
Ватутіну М.Ф., як відповідальній особі, довелося чоломкатись з гітлерівськими генералами. Так вимагали обставини. Так вимагав Пакт Молотова-Ріббентропа, укладений між СРСР і Німеччиною. Це в майбутньому відбилося на долі полководця.
Природний розум, талант військового уміння на льоту схвачувати головне, небувала працездатність, дисциплінованість, людяність та інші непересічні якості привели Ватутіна М.Ф. у 1940 році на посаду першого заступника начальника Генерального Штабу СРСР. На початку 1941 року на посаду начальника Генерального Штабу СРСР був призначений маршал Жуков Г.К., що і зіграло в подальшій долі Ватутіна М.Ф. фатальну роль. Війну з фашистами Ватутін М.Ф. зустрів в Генеральному штабі. Але вже через півмісяця був призначений начальником Штабу Західного фронту, який котився на Схід під ударами німецьких військ. Вперше зумів нанести серйозного удару танковій армії фон Манштейна, взяти перших полонених із дивізії СС «Мертва голова». Маючи українське походження Ватутіна М.Ф. (та не тільки його одного) піддали негласній люстрації: він не мав права займати високі керівні посади, пов’язані з діючим фронтом. Це була реакція Кремля на Акт проголошення Української Самостійної Держави у Львові 30.06.1941р. – виклик українському народу, якому приписували: «Хохли на самому початку війни здали Україну фашистам». Ватутіна М.Ф. призначили заступником начальника відділу Генштабу і доручили займатися Далекосхідним театром дій, який практично перебував у бездіянні. Це була неймовірна гірка і принизлива образа, але він витримав і це.
Зробивши завдання по Далекому Сходу він ішов до товаришів, які розробляли плани операцій радянсько-німецьких фронтів і допомагав їм, як бачимо, не безрезультатно. Про це свідчать його товариші, зокрема генерал Штеменко. На багаторазові прохання до Сталіна відправити його на фронт він отримував негативні відповіді. Так продовжувалося майже півроку. Справи на фронтах йшли куди вже гірше. Сталін вирішив замінити командуючого Воронезьким фронтом генерала Голікова, який завалив роботу, і командування фронту доручити Ватутіну.
Фронт ожив. Влітку та восени 1942 року цей фронт став грізною силою поперек дороги німецьким арміям, які наполегливо просувалися у напрямку Сталінграда. Щоб дати відсіч ворогові у Сталінграді, де практично вирішувалася доля війни, доля Радянської імперії, Ставка ВГК перегрупувала сили та було створено Південно-Західний фронт, на що покладалася основна задача по обороні Сталінграда. Завдання було з честю виконано. Завдяки таланту Ватутіна М.Ф., який не лише командував фронтом, а й розробив генеральний план розчленування і оточення німецьких військ. Було зроблено великий перелом ходу війни на користь Радянського Союзу. Більш як 300 тисяч німецьких солдатів, офіцерів, генералів було оточено і розбито. Більше 100 тисяч німців було взято в полон. Про Ватутіна М.Ф. як про стратега військової справи заговорили за кордоном. Все це дуже не подобалось Жукову Г.К., який хоч і був першим заступником Сталіна і вніс вагомий внесок в перемогу Сталінградської битви, все ж таки йому відводилася другрядна роль. Його аура стала тускніти. І це теж бентежило і дратувало Жукова Г.К.
Крім того… до слова сказано, треба пам’ятати про ще один аспект…
Маршали Жуков Г.К., Конєв І.С., Мерецков К.А., геерали Козлов Д.Т., Крайнюков В.К., Осєтров були росіянами, вихідцями із народності єрзя, що належить до угро-фінської групи. Це запальні характером люди, амбітні, властолюбні, в яких дуже розвинений родинно-общинний інстинкт. Якщо вас оточують два-три вихідця із народностей єрзя, то зв’язуватися з ними небезпечно – все одно їхня буде зверху. Ватутін М.Ф. певно не знав цього, а можливо знав та знехтував і поплатився життям. Це було через рік, а поки що треба бити ворога, бити смертним боєм раз він прийшов сюди непрошеним. І Ватутін М.Ф. цю роботу виконував разом зі своїми фронтами: Воронізьким, Південно-Західним, Першим Українським. 1943 рік ознаменувався важливими перемогами радянських військ, в яких брали участь і фронти Ватутіна М.Ф.: бої за звільнення Харкова, битва на Курській Дузі, бої за звільнення лівобережної України, форсування Дніпра, визволення Києва (столиці України) від німецько-фашистських загарбників.
Особливої уваги істориків заслуговують битви Першого Українського фронту за Київ, Бердичів, Житомир – так звана Житомирсько-Бердичівська операція, де була задіяна найбільша кількість армії за всю Другу Світову війну.
Особливе місце в біографії Ватутіна М.Ф. займає Корсунь-Шевченківська битва – остання в його житті. Як ніколи йому було тяжко в цей період. До жовтня 1943 року членом військової Ради, представником Ставки був М.С. Хрущов. Вони порозумілися між собою, а тяготи війни зблизили їх. Потім Хрущов пішов виконувати обов’язки секретаря ЦК КП(б)У, а Ватутін М.Ф. залишився зі своїми проблемами один. Замість Хрущова М.С. було назначено генерала Крайнюкова В.К. Це була амбітна, не дуже грамотна людина, з відсутністю почуття гумору, яка і зіграла в цій історії вирішальну негативну роль. За невеличку помилку у звіті начальника штабу фронта генерала Іванова його ж і зняли з роботи. Цим самим лишили Ватутіна М.Ф. надійного помічника і порадника. В довершення знущань над командуючим в Першому Українському фронті було запроваджено інспекторську перевірку у всіх ділах і діях. Ось тут Ставка прорахувалася: замість інспектування фронту, голова інспекторської перевірки маршал К.К. Рокосовський став помічником і другом Ватутіна М.Ф., немов би не розуміючи, що від нього вимагають. На завершення розлючений Жуков Г.К. наслав на Ватутіна М.Ф. особливу трійку військової прокуратури з Москви із завданням: підвести командуючого фронтом під трибунал «За втрату управління військами». Така формула підводила Ватутіна М.Ф. під розстріл. Нічого безглуздішого не можна було придумати. Тому операція по відстороненню Ватутіна М.Ф. з тріском провалилася.

Зрозумівши, що «чистими руками» командуючого не взяти, Ставка задумалась, як би його ліквідувати з найбільшою користю?! Відповідь прийшла сама собою.

У Західній Україні розгоралося полум’я національно-визвольної боротьби за самостійну Україну. Була створена Українська Повстанська Армія – УПА. Дату створення УПА вважають 14 жовтня 1942 року. Її завдання – боротьба проти червоних і коричневих окупантів України. В підпіллі на Рівненщині 23-26 листопада 1943 року було проведено конференцію «Поневолених народів Європи і Азії», яка намітила шляхи боотьби з червоними окупантами. Ініціатором конференції була Організація Українських Націогналістів – ОУН. Такі дії українців не обіцяли нічого доброго для радянської влади. Треба розвалити і знищити ОУН-УПА і всіх націоналістів, а народ, який їх підтримував, вислати в краї дальні Союзу. Так народився таємний наказ №0078/42, датований 22.06.1944р., підписаний Жуковим Г.К. і Берією Л.П. І для того, щоб наказ ввести в дію, потрібен якийсь поштовх, наприклад, вбивство відомої знатної людини в світі. Вибір впав на Ватутіна М.Ф., з вбивством якого вирішувалась проблема особистого для Жукова значення.
Жуков мав таємну один-на-одн розмову з начальником контррозвідки «СМЕРШ» генералом Осєтровим і в загальних рисах домовилися про ліквідацію Ватутіна М.Ф. Жуков Г.К. при нагороді поділився своїми планами із Сталіним Й.В. Той подумав, поморщився і сказав:

«Треба зробити так, щоб Ватутін сам розказав оточуючим, що бандерівці на нього напали і поранили».

Так народився план, який виношували три людини – Сталін Й.В., Жуков Г.К., Осєтров. І ось стався прецедент. Село Вербівка тоді Вільшанського тепер Городищенського району було вибране точкою сходження двох фронтів – Першого і Другого Українських – в в Корсунь-Шевченківському оточенні німецьких військ. Війська Ватутіна М.Ф. прийшли у Вербівку з шаленими боями 2 лютого 1944 року. Йшли по непролазній грязюці і по дорозі, прокладеній партизанами-проводирями. Війська Конєва І.С. прийшли у Вербівку 05.02.1944р., тобто на три доби пізніше. Запланована зустріч командуючих фронтів не відбулася. Зате відбулася подія, що визначила трагічний кінець генерала Ватутіна М.Ф.
У Вербівці, чекаючи командуючого Другого Українського фронту генерала Конєва, Ватутін заходився нагороджувати бойовими нагородами партизанів, які прокладали дорогу його військам. Це дуже не сподобалося першому заступнику командуючого, представнику Ставки ВГК генералу Крайнюкову В.К. Він категорично став заперечувати командуючому. Його підтримали інші генерали, в тому числі і Осєтров. Розгорілася суперечка. Закінчилася вона таємною змовою генералів проти Ватутін М.Ф., якого «присудили» до страти. Основні замовники: генерали Крайнюков В.К., Осєтров і полковник Семіков (особистий ад’ютант командуючого), якому доручили роль кілера. Генерал Осєтров негайно зустрівся із Жуковим і розповів йому про Вербівську змову генералів. «Ну, тепер він у наших руках» - резюмував зустріч маршал Жуков. Каральна машина запрацювала.
Перше, що було зроблено, - це ославлення Ватутіна у підлий спосіб. Конєв доповів Сталіну, що з вини Ватутіна М.Ф., оточені в «котлі» німці прорвалися і виходять до своїх в районі Лисянки. 12 лютого Сталін Й.В. своїм наказом усунув Ватутіна від командування Корсунь-Шевченківською операцією, заслав його під домашній арешт в Рівненську область без права спілкування навіть зі своїми командармами. Обов’язки командування були покладені на генерала Конєва І.С.
Партизани-проводирі невільно підслухали змову генералів і доповіли своєму командиру – отцю Федору, а той доповів Ватутіну М.Ф. Але вдіяти вже не можна було нічого. Ватутін М.Ф. опинився в пастці, з якої одна дорога – смерть.
Корсунь-Шевченківска битва закінчилася бездарно. Радянська пропаганда вміла свої провини забивти звукаи переможних фанфар. Москва салютувала переможцям – Другому Українському фронту на чолі з маршалом (!) Конєвим І.С.
Про Перший Український фронт, який практично почав і закінчив операцію, ніде не згадувалося, немовби його зовсім не існувало. Операція закінчилася 17 лютого проривом німецькими військами кільця блокади і виходом до своїх, про що радянська пропаганда промовчала. На знак вдячності за услугу по «нейтралізації» Ватутіна М.Ф., маршал Жуков спецрейсовим літаком привіз із Москви Конєву маршальські погони.
Замовники вбивства Ватутіна М.Ф. для імплементації наказу №0078/42 від 22.06.1944р. про виселення всіх українців з України – Сталін і Жуков. Організатори вбивства – генерали Крайнюков В.К., Осєтров, полковник Семиков. Роль кілера виконував полковник Семиков.
Причетні до вбивства – особистий водій Ватутіна М.Ф. Кабанов О.Д., генерали Козлов, Голіков і маршал Конєв І.С. Спочатку планувалося поранити командуючого Ватутіна М.Ф., щоб взяти з нього заяву про те, що начебто його поранили українські націоналісти-бандерівці, а потім, як Бог дасть. Не виключалося, що Ватутін М.Ф. залишиться живим, але хворим і нікому не педставлятиме небезпеки. Але ж, командуючий вибрав краще смерть, а ніж життя, куплене ціною підлості. Заяву пр те, що його поранили бандерівці, Ватутін не дав. І за це був умертвлений у Київському спецгоспіталі 15 квітня 1944 року.
Про це все повно і детально написано в праці «Хто і для чого вбив генерала Ватутіна М.Ф. Дослідження». В незалежній Україні треба вшановувати свого героя, який врятував український народ від винищування.
Чому дата наказу №0078/42 не відповідає часу поранення і смерті Ватутіна М.Ф.? А тому, що ніхто із змовників-вбивць і гадки не мав, що так недбало, по-канібальськи грубо пройде «операція» поранення жертви, що і притормозило вихід наказу. Свідків, які знали правду про смерть Ватутіна М.Ф., радянська система згодом ліквідувала – генералів Черняховського І.Д. і Рибалко П.С. А тим свідкам, що щось знали, або щось бачили – вірити не можна. За їх свідченням, лише кількість тих, хто стріляв у Ватутіна М.Ф., коливається в межах від 350 до однієї особи. Вірно сказала дружина Ватутіна М.Ф. Тетяна Романівна: «Смерть Ватутина М.Ф. был кому-то выгодна и очень нужна.».

Красицька Галина Федорівна – історик, учасник бойових дій

Сторчак Юрій Федорович – автор дослідження, інвалід війни І групи
Аватар пользователя
geo
 
Сообщений: 1148
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 17:35

Re: Ватутин

Сообщение geo » 13 май 2016, 16:16

geo писал(а):А ось вам, для початку, про Ватутіна:

Ватутін М.Ф. належить до категорії тих людей, що в юному віці ринулись будувати нову післяреволюційну Росію, нову небачену ніким формацію людської спільноти – Союз Радянських Соціалістичних Республік. Вони свято вірили в кожне слово вождів держави і готові були вмерти за перемогу світової революції пролетаріату.
.

Красицька Галина Федорівна – історик, учасник бойових дій

Сторчак Юрій Федорович – автор дослідження, інвалід війни І групи
Проріджували кадри на післявоєнний період, Ватутітн явно не вписувавався в кадровий запас. Ця комбінація сталіністів і націоналістів частенько фігурує у всяких закулісних дільцях. Усунення того ж самого Коновальця, замах на консула у Львові ....
Аватар пользователя
geo
 
Сообщений: 1148
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 17:35

Пред.

Вернуться в Великие люди - задай вопрос.

Кто сейчас на форуме

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron