Горіла сосна, палала

Горіла сосна, палала

Сообщение Yaberezapriyom » 16 дек 2011, 20:47

Про пісню «Горіла сосна палала»

Міфологічна основа народних пісень є мірою їх древності. Пісня «Горіла сосна палала» є весільною, а тому ймовірно обрядовою в міфологічному просторі народних уявлень.
В пісні йде мова про дівчину, яка прощається зі своєю юністю і виходить заміж. При цьому вона обрізує русу косу під сосною, яка палає, тобто горить. Сучасний текст пісні такий.
Горіла сосна, палала,
Під ней дівчина стояла.
Русяву косу чесала
Ой коси коси ви мої
Ой коси коси ви мої|
Довго служили ви мені
Більше служить не будете
Під білий вельон підете….
Міфологія українців і слов’ян тема складна і де в чому буває надуманою. Пошуки так званої язичницької віри в противагу Християнській використовуються здебільшого в політичних антицерковних цілях і вони далекі від науки. Реальна наука свідчить про морфологічний, поступовий перехід від язичництва до Християнства, а тому свідомість древніх мала синкретичні уявлення. В науці цей феномен має назву двовір’я [1, 2].
Чистий період язичницької віри це елліністичний період, коли простори України заселяли скіфи. Цікаву інформацію про міфологію скіфів дає топоміфологія. Суть методу у знаходженні зв’язків між топографічними і топонімічними характеристиками місцевості.

kobila.jpg
kobila.jpg (16.01 KIB) Просмотров: 10044

Топографічний образ місцевості біля міста Миколаєва знайдено на плитах Михайлівського собору в Києві. На плитах зображена умовна карта місцевості де Інгул впадає в Буг. Як бачимо топографічний образ нагадує обриси малюнка на древній плиті. Вчені припускають, що на плиті зображена богиня землі Кібела, яка є східним аналогом Деметри.
Цікаво що на плиті у Кібели спадають дві коси, топонімічно це відображається назвами берегових кіс – Руська коса і Волоська з правого берега. Там де ноги Кібели, знаходиться селище Голіціновка, від старослов’янського гали – ноги. Інша назва селища Кульбакіно можливо споріднене з ім’ям Кібела. Вчені припускають, що на місці де знаходиться голова Кібели колись ймовірно був храм богині, напроти Ольвії [4]. В селі Білінь (можливо Кібелінь) Ковельського повіту записана Л. Українкою така пісня [3].
Шла Мар’юся в поле, знайшла синє море,
Споткнулася і впала, думала, що встала.
А де вона впала, там церковка стала.
Де голова впала, там одправа стала.
Де косойки впали, там зоройки стали,
Де рученьки впали, там свічечки стали,
А де впали ноги, там стали пороги.
Усі люди знають, що Мар’ї немає:
Вода зашуміла, Мар’юсю покрила.

Як видно, в пісні відображена міфологічна причина споруди церкви на березі ріки. Просторовий образ богині Кібели близький до змальованого в пісні.
За свідченнями старописів еллінської пори культ Кібели був пов’язаний з сосною, зі спалюванням і різними обрізаннями (в східному культі доходило до оскоплення). В грецькому варіанті містерію виконував юнак Аттіс, який розпускав свої русяві коси, теж маємо збіг як колір волосся. Під час містерій присвячених Кібелі запалювали соснові факели. Достовірно відомо що свята Кібели проходили в Ольвії з IV віку до н.е.
Скіфський цар мудрець Анахарсіс за спробу провести обряд Кібелі за грецьким звичаєм був покараний царем Савлієм. Анахарсіс вертався з далекого походу і поклявся що, після щасливого повернення додому віддасть належне патронесі мандрівників Кібелі. Ймовірним християнським аналогом Кібелі могла бути Пірогощая Божа Мати. Як відомо зі “Cлова о полку Ігоревім», князь Ігор після повернення додому з полону спускався Боричевим узвозом навістити церкву Пірогощої Божої Матері що на Подолі.
Таким чином, ймовірно що, сюжет пісні має походження з культу Кібели-(Ківели). В азійському варіанті Аттіс в містичному естазі відрізує яєчки і кидає на алтар богині, як знак відданості Матері богів. При цьому відбувається орядове спалювання сосни. В пісні, а можливо в варіанті слов'янського культу учасники містерій обрізують косы, русяві коси - Кібела -Бела+Кі - русява коса. Дівчата це виконують для того щоб вийти заміж, а хлопці як релігійний обіт. Можливо саме тому козаки брили голови оставляючи лише оселедець. Лиса голова можливо практикувалася за звичаєм Геракла носити шкуру лева.

Література
1. Ковальский Ю.В. О происхождении названий острова Змеиного и реки Гипанис. Новітня філологія, №37. 2010 р., Миколаїв, Ви-цтво ЧДУ ім. Петра Могили Стр. 116-128
2. Толочко П.П. Древняя Русь. Киев: Изд. Наукова думка. 1987. 247с.
3. Бус-Троянь-Русь. Николаев:-Издательство Яслав, 2007. -227с. 70-71 c.
4. Скржинская М.В. Древнегреческие праздники в Элладе и Северном Причерноморье. Санкт-Петербург. Издательство «АЛЕТЕЙЯ», 2010
5. Майстренко А. Как пройти в подземный город? Вечерний Николаев. 1 января 1991 г.
6. Золотухин А.И. "Гомер. Имманентная биография", Николаев, "Атолл", 2001, с.7.
7. Русяева А.С. Вопросы развития культа Ахилла в Северном Причерноморье. В кн.: Скифский мир. К., 1975.
Последний раз редактировалось Yaberezapriyom 16 янв 2012, 04:06, всего редактировалось 2 раз(а).
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Re: Горіла сосна, палала

Сообщение chelcash » 19 дек 2011, 22:47

В критической литературе о «Слове» мы встречаем различные точки зрения о религиозности поэмы. Интересно то, что герои в «Слове о полку Игореве» «нигде не молятся, нигде не возлагают упование на бога и нигде не смиренномудры, как персонажи воинских повестей»23.
Явным поводом для полемичного спора о религиозности послужила последняя сцена в поэме, когда князь Игорь едет к божией матери Пирогощей:
Солнце свътится на небесъ – Игорь князь въ Рускои земли. Дъвици поютъ на Дунаи – вьются голоси чрезъ море до Киева. Игорь ъдетъ по Боричеву къ святъи богородици Пирогощеи. Страны ради, гради весели. Пъвше пъснь старымъ княземъ, а потомъ – молодымъ пъти! Слава Игорю Святъславличю, Буи Туру Всеволоду, Владимиру Игоревичу! Здрави, князи и дружина, побарая за христьяны на поганыя плъки! Княземъ слава а дружинъ! Аминь.
В объяснительном переводе Д.С.Лихачева находим:
«Солнце светится на небе, (а) Игорь-князь в Русской земле»: (это русские) девицы поют (славу Игорю) на Дунае, - вьются голоса (их) через море до (самого) Киева. (То) Игорь (вернувшись из плена) едет (в Киев) по Боричеву (подъему) к (церкви) святой богородицы Пирогощей (возблагодарить богородицу – покровительницу пленных). Села рады, города веселы. (Вся Русская земля, до далеких дунайских русских поселений радуется возвращению Игоря).
Боричев взвоз (подъем) – улица в древнем Киеве, идущая от берега Днепра на гору к центру города. Церковь богородицы Пирогощей построена в Киеве в 1131-1136 годах и названа так по находившийся в ней византийской иконе. (из комментария Д.С.Лихачева)
Существует версия об искусственности концовки «Слова», конечно же, не без оснований: впервые мы видим «уповающего на Бога» Игоря, далее – почему-то он обращается именно к Пирогощей, более того – звучит знаменитая «побарая за христьяны на поганые плъки!».
До сих пор остается открытым вопрос: почему князь Игорь идет прикладываться к иконе Пирогощей богоматери, в то время, как, согласно христианскому обычаю, Игорь мог обращаться с благодарственной молитвой непосредственно к Богу, либо к святому, в честь которого он был назван, либо к св.Георгию, покровителю и защитнику воинов. Возможно, обращение к Пирогощей богоматери было в пору князя Игоря «знаковым», то есть эта икона как бы несла в себе универсальное значение, совмещающее все три названные достоинства.
Как известно, первые издатели отождествили икону Пирогощую с иконой Владимирской Богородицы, находившейся с 1395 года в Москве, а до этого стоявшую во Владимирском соборе, куда ее перенес из Киева Андрей Боголюбский в 1160 г.
Серьезные возражения Е.Болховитинов сделал об этой иконе, явившейся одним из оснований для скептиков возражать против подлинности "Слова". Е.Болховитинов не согласился с мнением первых издателей по поводу примечания на 45 странице первого издания "Слова", сделал такую приписку: "Но в Кенигсберском списке под 1154 годом в рукописном дополнении говорится совсем противное тому, а именно: "Том же лете иде Андрей от отца своего к Суждалю и принесе, идя, икону святое Богородице, юже принесоша в едином корабли с Пироговищею изо Царьграда, и вковах в ю боле 30 гривен золота, кроме сребра и дорогого камения и жемчуга, украсив ю и поставити ю в церкви своей в Володимерю".24 Из сего видно, что сия икона была не Пирогощею, но только вместе привезенной с Пирогощею, как замечал исследователь.
Об иконе Пирогощей богоматери мы узнаем из разных источников. На основании летописных сказаний (Лаврентьевской под 1131г., Ипатьевской под 1132г.) И.Малышевский в работе «О церкви и иконе под названием «Пирогощи», упоминаемых в летописях и в «Слове о полку Игореве», устанавливает, что в Киеве была богородичная церковь Пирогощи, построенная между 1132-1136г. Она заложена Мстиславом, сыном Владимира Мономаха, и окончена, по всей вероятности, братом Мстислава Ярополком.
Что же касается самой иконы, то И.Малышевский предполагал, что из Греции вывезены были две иконы Пирогощей: одна осталась в Киеве, а другая вывезена во Владимир. В Никоновской летописи, между прочим, есть указание, что купец Пирогоща привез икону из Греции князю Георгию, то есть Юрию Суздальскому. Но эта запись как более поздняя не внушает доверия.
Интересно размышление И.Малышевского и по поводу названия иконы Пирогощи. Он высказывает несколько догадок и допускает, что Пирогощи произошло от греческого корня, означающего башню. В различных частях Царьграда существовали сооружения, известные под названием пиргов или башен. Но, с другой стороны, всякое имя, хотя бы перенесенное с чужого языка, всегда связывалось с какими-либо национально-бытовыми сторонами жизни. Исследователь считает, что оно произошло от трех корней: пир, пиро, гоща, т.е. пир-пира - рожь, мука, обед, гоща - гость купеческий. Обращаем внимание на то, что приведенные выше рассуждения – это просто догадки, вопрос остается открытым.
Общепризнанным является тот факт, что автор «Слова» настойчиво подчеркивает свое отрицательное отношение к половцам, постоянно прибегая к эпитету «погани». Следует отметить, что первоначальное значение слова было «сквернить, делать нечистым», в то же время в Киевской Руси словом «поганый» обозначали и «иноверного, неправославного, язычника, нехристианина».

http://sadsvt.narod.ru/igorevo.html
Челси
Аватар пользователя
chelcash
 
Сообщений: 189
Зарегистрирован: 23 янв 2011, 01:37

Re: Горіла сосна, палала

Сообщение tyta » 20 дек 2011, 11:34

Культ известен?
Аватар пользователя
tyta
Боец ХФ
 
Сообщений: 1744
Зарегистрирован: 19 авг 2010, 15:43

Текст пісні

Сообщение Yaberezapriyom » 16 янв 2012, 04:05

tyta писал(а):Культ известен?



http://www.youtube.com/watch?v=Ernq9Oz804I

Ймовірно.
Сюжет пісні має походження з культу Кібели-(Ківели). В азійському варіанті Аттіс в містичному естазі відрізує яєчки і кидає на алтар богині, як знак відданості Матері богів. При цьому йде орядове спалювання сосни.
В пісні, а можливо в варіанті слов'янського культу учасники містерій обрізують косы, русяві коси - Кібела -Бела+Кі - русява коса. Дівчата це виконують для того щоб вийти заміж, а хлопці як релігійний обіт. Можливо саме тому козаки брили голови оставляючи лише оселедець. Лиса голова можливо практикувалася за звичаєм Геракла носити шкуру лева.
У Водоплясова це получилось найкраще - ударні тумпани і кімвали це атрибути богині Кібели.

http://www.youtube.com/watch?v=85-OCFPfTIo

Аm Е Аm G
Горіла сосна, палала,
С G
Горіла сосна, палала, під ней дівчина стояла.
Аm Е Аm G
Під ней дівчина стояла.
С G
Горіла сосна палала, під ней дівчина стояла.
Аm Е Аm
Під ней дівчина стояла.

Під нею Дівка стояла
Під нею Дівка стояла |
Русяву косу чесала (2) | (2)

Ой коси коси ви мої
Ой коси коси ви мої |
Довго служили ви мені (2) | (2)

Довго служили ви мені
Довго служили ви мені |
Більше служить не будете (2) | (2)

Більше служить не будете
Під білий вельон підете

Під білий вельон під хустку
Більш не будете за дружку

Під білий вельон з кінцями
Більш не підете з хлопцями

Горіла сосна смерека
Сподобав хлопець здалека

Сподобав хлопець тай навік
Тепер вже він мій чоловік
Yaberezapriyom
сетевой журналист
 
Сообщений: 302
Зарегистрирован: 30 окт 2010, 10:11

Re: Горіла сосна, палала

Сообщение tyta » 18 янв 2012, 03:28

есть еще объяснение - названия Северский Донец, Новгород Северский, а также привязка жителей этих територий к летописному племени северян была сделана сравнительно недавно, то есть во время создания современной, европейской версии истории в России - XVIII-XIX вв. В летописях же под этим названием подразумевали славянское племя ( племена) которое жило в северной части Руси...
А Игорь все таки вроде правил в Новгороде, который уже позже соотнесли с современным городом Новгород-Северским...

Вот статья из Википедии - http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1% ... 0%BD%D0%B8
Обращаю внимание на слова - "Після 1024 назва «Сіверяни» зникає з іст. джерел; вони влилися до складу укр. народу ....". То есть название было в летописях, но из обихода исчезло - позже оно было возрождено историками, связано с определенной местностью, а поселению Новый Городок было дано "исконное" название Новгород, потом добавлена приставка - Сиверский ...
http://lingvoforum.net/index.php?topic=4248.125
Аватар пользователя
tyta
Боец ХФ
 
Сообщений: 1744
Зарегистрирован: 19 авг 2010, 15:43


Вернуться в Україна завжди

Кто сейчас на форуме

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron