Третій том Яворницького

Третій том Яворницького

Сообщение tyta » 05 ноя 2013, 01:07

Третій том Яворницького Історія запорізького війська - скоро виходить.
Ідея книги належить ветерану УПА, який добре знається в літературі і ставить цю книгу на вищий щабель україністики.

А свої враження такі - фактаж абсолютно не фальсифікований, бо видно не вспіли. Треба знати що і як фальсифікувати.
Історична канва трохи нагадує те, що відбувається зараз на Україні. Це той спосіб маніпуляції коли ворог стає ворогом для себе.
Аватар пользователя
tyta
Боец ХФ
 
Сообщений: 1739
Зарегистрирован: 19 авг 2010, 15:43

Re: Третій том Яворницького

Сообщение ahil » 03 дек 2013, 23:04

tyta писал(а):Третій том Яворницького Історія запорізького війська - скоро виходить.
Ідея книги належить ветерану УПА, який добре знається в літературі і ставить цю книгу на вищий щабель україністики.

А свої враження такі - фактаж абсолютно не фальсифікований, бо видно не вспіли. Треба знати що і як фальсифікувати.
Історична канва трохи нагадує те, що відбувається зараз на Україні. Це той спосіб маніпуляції коли ворог стає ворогом для себе.
В обсязі трьох томів сильно задорого, тому ідея пока не проходить. Готові томи на Петрівці можна купити. Інша справа їх ціна. Тому в свій час був зроблений обхід книжних магазинів, і виявилось, що ренатабельно випускати скорочений варіан - по ціні і повноті матеріалу.
Крім того матеріал історичний вже старий. Дыйсно э люди які можуть профінансувати видання.
Аватар пользователя
ahil
 
Сообщений: 754
Зарегистрирован: 11 дек 2011, 21:00

Re: Третій том Яворницького

Сообщение geo » 15 дек 2013, 02:44

http://kovalskyhistor.livejournal.com/2824.html

Третій том Яворницького Д.І. Історія запорозького козацтва
Скорочений том виходить в Миколаєві (видавництво Яслав).
Видання втамує голод на якісну україністику і недорогу. Оригінальний том важить 600 сторінок, скорочений має 140 сторінок.
Скорочене прочитання дає змогу зрозуміти фабулу трагічної історії українського гетьманства. Яворницький змальовує гостро відповідно до історичних документів.
Наприклад історії козака Петрика в загальному об'ємі займає більше місця ніж полтавська битва, бо для Дмитра Івановича як історика важливіша внутрішня колізія, автономне життя України в той час. Хоча звичайна історична лінія така. що акцент на українських подіях ставиться на зовнішні чинники. Проблема поколінь, проблема культурних і політичних розбіжностей - таке як макіавелізм Мазепи і християнський ідеалізм запорожців. Мазепа був досвідченою людиною майже похилого віку, а Петро і Карл були молодими, імпульсивними, неопитними.
Аватар пользователя
geo
 
Сообщений: 1147
Зарегистрирован: 06 фев 2012, 17:35

Re: Третій том Яворницького

Сообщение tyta » 15 апр 2015, 14:33

Аналіз і деконструкція тексту третього тому «Історії запорізьких козаків» Д.І. Яворницького виявила такі загальні особливості:
- незвичну будову матеріалу, яка різко відрізняється від попередніх томів – класичного оповідального характеру (про відмінність 1 тому від наступних двух томів див [4]);
- мінорна і фрагментарна оповідь кінцевих розділів (можливо, пояснює його небажання писати четвертий том про період другої половини ХVII століття);
- історик адресує оповідь українцям, але вказує натяками на трагічність подій і для росіян;
- дає пояснення, як зрілий історик ключовим подіям, але часто акцентує на епізодах не стратегічних, не тактичних, а побутових, які можуть розкрити мотиви дій і вчинків.
Особливо ця манера вирізняється на фоні академічного викладу цього періоду історії в творах його сучасників [5] (видання твору прийшовся на 1997 рік), а тому Яворницький не мав бажання писати, так би мовити, звітову роботу. Хоч саме на цей том він отримав схвальні відгуки наукових кіл (навіть в критиці Лазаревського О.М. відмічається вагомість праці історика), але згодом, рефреном давній анафемі Мазепі, прогриміла історія з анафемою від церкви для Л.М. Толстого.
Яворницький не минає всього того негативу, який призвів до катастрофічного положення України і позбавлення її самостійності на чотири століття. Головні тези твору:
- теза конфронтації запорожців до гетьманського державотворення;
- теза конфлікту поколінь – молодше і старше козацтво;
- криза управління розділеного політично і військово українського суспільства – гетьманщина як світське станове суспільство і січ як самоврядна егалітарна демократія без панів;
- січ як військовий орден православної віри;
- тотальне взаємне шпигунство, хабарництво.
Україна при Мазепі укріпилась просвіченими кадрами, християнським громадянським побратимством, тримала на рівні збройні сили. Але в Росії після приходу молодого царя Петра 1 ці переваги української сторони почали зникати. Росія імпортувала інтелектуальний потенціал з заходу – з Голландії, Прусії, Шотландії. Найновіші озброєння почали надходити в російські війська. В Мазепи були обмежені можливості торгівлі і взаємодії з Європою через Польщу (з часів Хмельницького) і він розумів, що російська держава набирає силу з претензіями поневолити Україну. Головна причина такого розвитку подій не в зовнішніх чинниках, а в тому, що світогляд українців того часу не відновився з часів Київської Русі. Україна будувалась сама для себе, забуваючи про зобов’язання перед іншими державами. В Київську Русь це була роль європейського щита від кочівників, в козацькі часи це оборона від зазіхань ісламської Оттоманської імперії. Саме невиконання регіональної оборонної функції Україною призвело до того, що сусіди самі почали будувати власну систему регіональної безпеки. Внутрішні чвари між козаками Запоріжжя і Мазепою були на заваді створенню власного геополітичного курсу.
Яворницький оставляє відкритими питання:
- чому Карл 12 пішов на Україну і війна між Швецією і Росією відбулась на землі козаків?
- структури шпигунської агентури на Україні;
- міжнародні інтереси і зацікавленість в подіях на Україні;
- штучність ситуації зі зрадою царя.
За двадцять років північної війни Росія втратила мільйони своїх людей. Розгром січі як православного ордену відкрив шлях до ліквідації Петром Патріаршества. Молодий і недосвідчений цар завдав удару основам влади монарха. Церква в Росії стала пасивним співучасником самодержавства і була позбавлена необхідних механізмів для впливів на владу. Саме з часу царя Петра в офіційній Росії світські цінності стали вищими за духовні. Ліберальні, комуністичні, людиноненависницькі ідейні інтервенції в подальшому стануть проблемами для всіх учасників цих подій за відсутності ефективного духовного керманича в адаптаційній суспільній рефлексії. Як в польсько-українській визвольній війні, так і в конфлікті мазепинської України і Росії історичними мотивами ставали релігійні переконання – духовне начало відстоювало себе перед зверхністю світських інтересів.
Процеси на Україні і Полтавська битва відзначались на шпальтах тодішніх світових засобів преси [6, 7], тобто, за подіями спостерігали, а можливо і таємно впливали не тільки безпосередні гравці Північної війни. Новиною відзначається робота про часи гетьмана Мазепи яка вийшла недавно в Росії [8]. Автор розкриває образ Мазепи як діяча і людини на матеріалах архівів, але проводить кілька ліній, які суперечать поглядам Яворницького. Насамперед Мазепа є автором європейських реформ на просторі Російської імперії, а в Росії цей шлях почали спочатку копіювати, а потім і залучати самого гетьмана. Для здійснення такого проекту в Росії з’явився обізнаний в досягненнях Європи цар. Різнилися реформи Петра і Мазепи в питанні церкви і віри. Для Петра реформи служили для укріплення деспотії - для Мазепи це перспектива Християнської держави європейського зразка. Не дивлячись на суперечності, мазепинська модель суспільного устрою цілком підходила для тривалого мирного життя, але не витримала зовнішніх викликів – була втягнута в геополітичний конфлікт.
З іншої сторони до Петра 1 в Росії був обізнаний в досягненнях Європи фаворит цариці Анни князь Голіцин, який теж міг провести необхідні реформи. На початку свого оповідання Яворницький детально описує невдалий похід Голіцина на Крим, щоб показати зміну геополітичних орієнтирів в Росії. При Голіцині таким орієнтиром був південь і Крим, після приходу Петра балтійський регіон. Голіцин висунув Мазепу на пост гетьмана з метою мати союзника в боротьбі за вихід в Чорне море. Успіх такого плану забезпечувався б силами Росії, України і Польщі. Колізія невдалого походу стала причиною зміщення Самойловича і самого Голіцина. Для Мазепи прихід Петра означав менше втручання в справи України Москви, зайнятою Північною війною. Таким чином і Росія, і Україна були втягнуті в складний європейський поділ сфер впливу всередині християнського світу. Наслідком такого повороту подій стало укріплення позицій турецької Порти і її експансія впродовж наступного століття.
Перехід Мазепи і козацької старшини до шведів можна вважати як свідомим так і результатом продуманої рефлексивної провокації. Замовникам провокації потрібен був Мазепа зрадник в лиці християнського послушника опозиціонера царю, щоб розправитись братовбивством зі старшиною, запорожцями і встановити порядки імперського примусу, в подальшому провести антицерковну реформу. Так чи інакше антипетровські настрої на Україні тільки б зростали і це стало б причиною нових потрясінь. Мазепа став уроком для свого народу як прогресивний діяч, який не знайшов необхідної підтримки і розуміння козаків («козаки называли Мазепу не отцомъ, а вотчимомъ Украйны, желающимъ ей не добра, а ищущимъ ей зла»). По суті Україна ще в Хмельниччину була відірвана від європейського середовища шукаючи волі в деспотичній Азії. Поступово українці стали несприйнятливими для ідей цивілізованої держави і схильними до селянського бунтарства без елітного народу.
Вчинок Мазепи з переходом до шведів надзвичайно складний. Розрахунок включає чотири ситуації:
1 – Мазепа з Петром I – шведи виграли (- -);
2 – Мазепа з Петром I – шведи програли (+ -);
3 - Мазепа з Карлом XII – Росія виграла (- -);
4 - Мазепа з Карлом XII – Росія програла (+ +).
За два критерії прийнятності варіантів візьмемо шанси для української еліти і автономії в цілому. В першому варіанті два мінуси, в другому мінус-плюс, в третьому два мінуси, в четвертому два плюси. Як видно з аналізу третій і четвертий варіант дає менше мінусів. Але ці варіанти мають неоднакову ймовірність і Мазепа, скоріш всього, знав про малі шанси Карла. Але як відмовити відвертому бажанню північного володаря визволити Україну (північні литовці нас визволяли від монголо-татар, поляки визволяли від турків, варяги визволяли від хазар)? Мазепа не хотів України ціною крові побратимів християн, бо з собою взяв невелику кількість сміливців. Хіба Мазепа не розумів, що він сам явився приманкою і причиною перемоги Петра внаслідок стратегічно помилкового маневру Карла на Україну? «Який чорт його сюди несе?» - ці слова Мазепи Яворницький приводить в книзі. Цей маневр в свій час згубить і Гітлера, який замість того, щоб концентрувати сили в напрямку Москви, наперекір планам своїх генералів піде на південь. Про знаття гетьманом і його оточенням майбутньої кризи свідчить теза на його честь Д. Галятовського від 1708 року [9]. Над хрестом згущаються хмари, а біля нього постать гетьмана в античному одязі зі щитом.
Приведені критерії шансів для української еліти і автономії не є незалежними. Тобто їх треба розглядати в цілому як об’єкти колоніальної політики Росії, яка була спрямована, за Субтельним, на зміну еліти, зміну системи влади і економічну експлуатацію. Але це типова політика всіх оточуючих держав – шведів, росіян і турок. Шведи не змогли б, в разі перемоги, ефективно управляти такими просторами і були б зацікавлені в сильній Україні. А Україна яку роздирали внутрішні чвари не здатна була побудувати ефективну владу. Тоді ймовірно Україну, або її частину могла загарбати Порта, а це, як видно з історії Болгарії (і Вірменії), могло обернутися повної етнічною катастрофою. Влада чужих це страшна влада. Як відмічає Яворницький - союз з Росією був єдиним варіантом стратегічно правильного планування. Талант Петра як реформатора обороноздатності Росії, її економіки, просвіти до рівнів світових зразків імпонував гетьману. Нічого не завадило Петру прийняти Україну мазепинську - з вольностями і своїм самобутнім уставом. Але азійство готових до бунтів просторів Сибіру, Астрахані, Дону, агресія шведів, і його дитячі враження про стрілецькі погроми в Кремлі змушували царя ввести тиранську централізацію в дуже критичній ситуації. І як не годив царю Мазепа, доказуючи свою вірність, Росію лякав привид хмельниччини старої Речі Посполитої. Україна не стала винятком і повинна була підкорятися новій Росії - справа всього життя Мазепи було під загрозою. Подальші історичні події покажуть правоту старшого в два рази за царя гетьмана. Збереження України як автономної одиниці могло зіграти вирішальну роль в подіях кримських війн XIX століття.
Прогрес в Росії Мазепа пов’язував з царем Петром, надіявся на конфедеративні відносини, або хоч автономні з Україною під «верховенствомъ добраго и чадолюбиваго монарха россійскаго», але його спіткало велике розчарування. Безумовно, зрада царя є порушення клятви. Але тяжкість цього вчинку залежить від ставлення до часів визвольної війни під проводом Хмельницького. Тоді Росія протягнула руку Хмельницькому у війні з Польщею. Насправді, Мазепа, враховуючи його відносин з запорожцями які виросли на тій війні, не вважав зобов’язаним платити за рахунками Хмельницького. Мазепа навпаки - виправляв помилку Хмельницького, який отримав політичні виграші – самостійність, відірвав Україну від простору Європи - кинувши на околиці простору деспотичної тоді Азії. Вчинок Мазепи це безповоротний крок на утвердження українців як європейської нації в противагу деспотизму Росії.
Але чому старим і досвідченим гетьманом вдалося скористатися? За думкою Яворницького причина криється в тому, що «Мазепа не могъ бьпъ истинно національнымъ дѣятелемъ» - «Въ общемъ въ характерѣ Мазепы сочетались черты частнаго человѣка, черты непріятныя, своекорыстныя и отталкивающія, и черты общественнаго малороссійскаго дѣятеля, хотѣвшаго видѣть свою родину независимою въ политическомъ отношеніи. Мазепа видѣлъ, что Малороссія еще со времени гетмана Богдана Хмельницкаго была въ постоянномъ шатаніи»). Історик зайняв прагматичну простонародну позицію в оцінці діяльності гетьмана, не жалкуючи його справедливою і несправедливою критикою, - «макіавель и хитрый лисъ» - таку характеристику давали Мазепі козаки. Татарський бакшиш за часи азійського впливу став звичаем в Росії і на Україні – сьогодні цей феномен називають корупцією, а сам Яворницький константував на своїх сторінках – гроші роблять все. За козацьким звичаєм в Січ міг вступити кожен за спрощеною процедурою – ідеальні шпигунські умови. Належність багатьох дійових осіб до таємних общин була відома (наочно це демонструє церква, яку збудував Меншиков). Враховуючи це, помилки гетьмана такі:
- брак тверезої оцінки Північної війни, призвів до прорахунків, наслідком яких було допущення війни між Шведами і Росією на території України;
- безумовне копіювання державних інституцій з Європи - елітарництво, що привело до розколу в соціальній вертикалі;
- зв’язок з фальшивим світським середовищем (княгиня Дольська);
- ведення надто шляхетного життя;
- політиканство в умовах, коли йшлося про долю народу і підлеглих.
Вдумливий читач може розрізнити Яворницького як політичного оцінювача і його позицію як історика. Ремарки твору відображають хвилювання і любов автора за Україну, а в деяких місцях відчай і зітхання. З біллю в серці він приводить слова козаків, яких громили московські ратні війська – не тверда в руці шабля, проти християн і братів північних.
«Кочубей не любив дивитись в очі. Тими вузькими і трохи скісними очима..» [10]. Мазепа-Кочубей - ментальна війна осідлого європейського з кочовим азійським. Мотря як та Україна, линула душею і серцем в те європейське, хоч старе, але те, що народжує в неї любов. Фізіологічний порятунок від монголо-татарського ґвалту в страшні часи минувшини. Не вийшло! Монголо-татарський період знищив в Україні міський тип людей і відповідну культуру, залишивши як рабів аграрне населення. Це населення почало свої спроби заново відродитись. Але внутрішнє відродження людей відбувається не революціями і бунтами, воно відроджується від покоління до покоління. Якщо Мазепа був ідеологом тієї міської культури, послідовником останніх древнєкиївських князів Острозьких, то його оточення і козацтво були ще в полоні сумнозвісного іга в формах романтизованого християнства. Ця ідеологія виникає в сарматстві Хмельницьких, і навіть в сумнівних ідеях Орлика про хазарство козаків. В азійському оточенні Порти, Росії, Кримського ханства, малих азійських народів складно будувати європейський дім навіть при підтримці Польщі і Швеції. Політичне і фізичне знищення такої спроби не перекреслило історичної і ідеологічної перспективи, і навпаки, привернуло увагу як неоцінений досвід народу.
Лише в середині XIX століття в Україні почала відновлюватися європейська цивілізаційна основа, яка набула вигляду національної концепції в роботах і діяльності Івана Франка. Подальші історичні події пов’язані з комунізмом і національно-егоїстичними ідейними інтервенціями, як формами деспотії, в черговий раз перервали це відновлення. Історична прецедентна межа між європейською і азійською ментальністю, яка була утворена трагедією монголо-татарського іга, розхитує Україну і тепер - то діями силовими, а то діями прихованими як це зображено в третьому томі Дмитра Івановича Яворницького історії запорізького козацтва. Під змістом офіційного, дозволеного цезурою трактування, історик зумів акцентами показати саме суттєве, що стає предметом для реальної історії України.
Висновок. Історик логікою твору і акцентами ставить в вину Мазепі допущення війни між шведами і росіянами на території України. Цілком християнська мотивація відкритої української сторони, але яка була хвора на політиканство протиставляється підступним і лукавим діям з боку російської влади, прихованим за зовнішнім «отеческим радєнием і чадолюбием». Гетьман з царем розійшлися в принципових питаннях, а саме: ролі церкви як духовного стержня держави і збереження самобутнього устрою тодішньої України. Скорочення тексту загострило позицію автора, який призивав немов епічний Боян кинути чвари і йти на згоду заради високої і стратегічної мети. Усобиці в українському суспільстві в черговий раз стали причиною агресії з боку азійського політичного простору. Мазепа як видатна особистість в українській історії створив цілу епоху в прояві національного і величного, але не зумів протистояти дрібному і фальшивому в тодішньому суспільстві і міжнародному оточенні. Третій том «Історії запорізьких козаків» Д.І. Яворницького є заповітом історика нащадкам.

Список літератури
1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Том III. Київ: Наукова думка, 1991, 557 с.
2. Зварницкий Д.И. История запорожских козаков. - М., 1897.- Т.3.
3. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків (скорочено). Миколаїв: Видавництво Яслав, 2013, 130 с.
4. Смолій В.А. Літопис українського козацтва / Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Том I. Київ: Наукова думка, 1991, С. 9-20.
5. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Книга третья. Том XI-XV. С.-Петербург. 1890 г. 1574 с.
6. Чухліб Т. Іван Мазепа. К.: Арій, 2013, - 224 с.
7. Матвіїшин Я. Козаки в творах Сьєра Де ля Круа (1684, 1689) // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. пр. – Київ: УТОПІК, 2014. – Вип.. 23. – С. 283-287
8. Таїрова-Яковлева Т.Г. Иван Мазепа и Российская империя. История. «предательства». – Москва: Центрполиграф, 2011. – 525 с.
9. Походяща О. Козаки ктитори в українському живописі і графіці // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. пр. – Київ: УТОПІК, 2014. – Вип.. 23. – С. 276-283
10. Лепкий Б. Мотря. II том . Київ-Лейпціг: Друкарня Г. Редера, 1928. с. 302
Аватар пользователя
tyta
Боец ХФ
 
Сообщений: 1739
Зарегистрирован: 19 авг 2010, 15:43


Вернуться в Україна завжди

Кто сейчас на форуме

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron